Історія поліетилену. Винахідником поліетилену вважається німецький інженер Ганс фон Пехманн, який уперше випадково отримав цей продукт у 1899 році. Однак це відкриття не набуло поширення. Друге життя поліетилену почалося в 1933 завдяки інженерам Еріку Фосету і Реджинальду Гібсону. Спочатку поліетилен використовувався у виробництві телефонного кабелю і лише у 1950-ті роки став використовуватися у харчовій промисловості як упаковка.
За іншою версією, прийнятою в наукових колах, розвиток поліетилену можна розглядати з робіт співробітників компанії Imperial Chemical Industries зі створення промислової технології виробництва, що проводилися починаючи з 1920-х. Активна фаза створення розпочато після монтажу установки для синтезу, з якою у 1931 році працювали Фосет та Гібсон. Ними був отриманий низькомолекулярний парафіноподібний продукт, що має мономерну ланку, аналогічну поліетилену.
Роботи Фоссета та Гібсона тривали аж до березня 1933 року, коли було прийнято рішення модернізувати апарат високого тиску для отримання більш якісного результату та більшої безпеки. Після модернізації експерименти були продовжені спільно з М. В. Перріном та Дж. Г. Паттоном і в 1936 завершилися успішно, одержанням патенту на поліетилен низької щільності (ПЕНП). Комерційне виробництво ПЕНП було розпочато 1938 року.
Історія поліетилену високої щільності (ПЕВП або ПЕНД) розвивалася з 1920-х, коли Карл Циглер розпочав роботи зі створення каталізаторів для іонно-координаційної полімеризації. У 1954 році технологія була загалом освоєна, і був отриманий патент. Пізніше розпочато промислове виробництво ПЕНД.
Коментарі
Дописати коментар